Голодомор 32-33 рр. Ціна життя...

Виховна година:

«Голодомор. Ціна життя»

Підготували:

Вчитель географії

Кіцела І.І.,

вчитель історії

Рудніченко Н.М.

2016 р.

Мета: Вшанувати світлу пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України; формувати в учнів щирі людські почуття, співчуття до трагічної долі рідного народу.

Обладнання: композиція з колосків, кетягів калини на вишитому українському рушникові; переносний стенд «Голодомор 1932-1933рр.», зібрання спогадів односельців про голодомор, запалена свіча;музичні твори – Гімн України, Гімн «Боже, великий, єдиний»

Пам’яті жертв голодомору 1932-1933рр. – геноциду українського народу – присвячена наша виховна година.(слайд 1)

Пішла біда із торбиною

По всій Україні,

Несла вона заплакана

Очі свої сині.

Ішла вона дорогами

Босими ногами,

Дать поїсти б біді хліба –

Нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала,

В гірких травах спала.

Не проснулась, не вернулась:

Тополею стала.

Біда ішла понад Дніпром,

Понад синім морем,

З сусідами поділилась

Голодом та горем.

Була весна, буяло все;

Над світом небо голубіло

Тане було дня без біди,

Яку зазнала Україна.

Цвіли садки, співали бджоли,

Гуляв десь вітер в чистім полі.

Та на спочинок тут лягли

Вродливі ще малі три долі…

І в ту весну голодную,

В гірку страшну днину

Мала доля поминала

Всю свою родину.

Правда йшла з бідою рядом,

В землю з нею ляже.

Та із ями правда вийде –

Й нам про все розкаже!

Настав час розповісти про все це масштабно, правдиво, повернувши тим самим історичну пам'ять нинішнім поколінням українців. «Ми повинні добре усвідомити, - зазначав у своїй книзі «Не підлягає забуттю» дніпропетровський журналіст Ф. Сухоніс, - голодомор – геноцид 1932-1933рр. – це наша національна Голгофа, котра завжди буде мірилом нашої здатності називатися нацією. Цивілізованою спільною, зрештою, бути людьми».

І прийде час –

Озветься призабуте…

Потьмариться

Окрушинами слів.

Прокинеться забуте,

В горе взуте,  зодягнене

Зневірою жахів…

Пом’янемо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього страшного путі. Не їм це потрібно. Потрібно це нам, живим. Народ, який забуває своє минуле, не має майбутнього. Ми повинні осмислити власне минуле. Зрозуміти його, зробити висновки. І йти далі в майбутнє. Діяти так, щоб таких трагедій ніколи не було.1932-1933рр. – голодомор в Україні. Не було ні війни, ні потопу. А був створений штучний голодомор. Головною метою організації штучного голоду – геноциду проти українства, був підрив соціальної та національної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю держави за всіма верстами населення. Й. Сталін неодноразово наголошував, що «Україна є найбільш слабкою ланкою радянської системи». Українські селяни найбільш запекло опиралися колективізації. Лише в 1930р. в Україні спалахнуло декілька десятків селянських повстань, які придушила Червона Армія та війська ГПУ. Отже, Україну треба було остаточно поставити на коліна.

То був страшний навмисний голод.

Стріла була така нищівна.

Щоби згромадити стодолу

Колгоспної катівні.

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала.

Закрили очі Україні.

І душу міцно зав’язали.

Сліпу, пустили старцювати…

Луна ще досі в оболонях.

Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній.

Глуху, заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті.

Як божевільно їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили.

То був такий навмисний голод.

Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

1932рік. Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили, до зернини. Витрушували із торбинок, горщиків. Забрали все - селяни голодували. Тихо помирали.  Обезлюднили українські села. Чорні прапори над сільрадами засвідчували про вимерлі села.(слайд 2)

Історична довідка (слайд 3)

Голодомор мовою фактів

Насильне вилучення всіх продовольчих припасів:

-  Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання  плани хлібозаготівель;

-  Серпень 1932р. – прийнято так званий закон «про п’ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

-  Листопад 1932р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

-  Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі, і насіннєві.

Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

-листопад 1932р. – В Україні запроваджується система голодних гетто – «чорних дощок».

Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на «чорну дошку» було занесено до третини сіл України;

-січень 1933р. –забороняється виїзд за межі України.

Ховали матір,

Батька і дитину,

Якій від роду

Рік лише було…

А за яку таку

Гірку провину

Спіткало їх

Підступне теє зло?...

Мовчала тиша

Знов на кладовищі.

Та тільки ворон

Каркар на хресті.

Вмирали люди

У голодній хвищі.

Ховали їх

Безмовно в немоті.

Ніхто не міг

Подумати, збагнути,

Що голод цей їм

 Сталін «дарував»…

А як же ще таке

Могло те бути?

Тиран

Створити голод наказав.

Керівництво України буквально благало Москву про зниження плану заготівель, попереджаючи, що Україна в критичному стані. У 1932р. на ІІІ Всеукраїнську конференцію КП(б) України прибувають Каганович і Молотов. У відповідь на скарги М. Скрипника, що в селян «вже нема чого більше забирати, тому що все вичищено під мітлу», сталінські емісари заявили: «жодних поступок чи сумнівів щодо виконання завдань, поставлених партією і радянським урядом не буде» І, щоб упокорити селян мерзенна кліка зважилась на сатанинський злочин – планомірне винищення за одну зиму мільйонів людей.

Неврожай від бога, голод від людей – так говорить українське прислів’я.

І найбільш від голоду страждали діти. Виявом  дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тис. сіл, і в кожному помирали діти. Вони виявились найменш захищеними. Діти не отримували рятівних 100-300 грам хліба. І помирали дітки тихо, тихо… Ні від кого не вимагаючи їжі: ні від матері, ні від батька, а так у простір – їсти, їсти…(слайд 4)

«Я хочу хліба,

Жити хочу…» -

Блага

Змучене дівча.

Її сумні,

В сльозинках очі

Скорботно,

Болісно кричать…

«Я хочу хліба,

Хліба треба…

Нема тата,

Мами – теж…

Одна лишилася

Пів небом,

Моїй біді

Немає меж…»

«Я хочу хліба,

Хочу їсти.

Не хочу я

Вмирати – ні!»

Стоїть дівча

Голодне в місті

І в очі

Дивиться мені…

Важко люблячим матерям дивитись на страшні муки своїх дітей - мутнів розум. Були випадки, коли натопивши маковинням хату, закривала мати ляду. І на ранок - усі діти мертві. Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей.

Як сталося – не знає

Як бути – не знає

Провал божевілля – сокира і ніж

Та жах пам’ятає і крик пам’ятає

Не ріж мене, мамо. Матусю, не ріж.

Людоїдів найчастіше розстрілювали , або закопували живцем. Але тих, кого треба було закопати першими, тих, хто примусив божеволіти від голоду, їсти людське м'ясо – не зачепили ні тоді, ні потім. Так вони й жили у достатку і почестях.

Нам душі

Голодом труїли,

Конали ми,

Як ті раби.

А пси ЦК

Пили і їли –

Не чули

Горя і мольби…

Тож будьте

Прокляті навіки!

І буде проклятий

Той час,

Коли лжепастори

Дволикі

Вели на цвинтар

Спішно нас.

Учні нашої школи впродовж багатьох років збирають свідчення очевидців про голодомор у нашому селі.

Свідчення очевидців (слайд 5-7)

Капіносова Агафія Максимівна

Народилася я у селі Вільне. Я добре пам'ятаю часи голоду. Врожай великий був, закрома заповнені зерном. Та радість наша недовгою була. Якось вранці прибігла сусідка з плачем. Забрали все зерно. Тільки-но ми вийшли до комори- як у двір люди чужі зі зброєю. Ми до хати забігли, вони зі сміхом на возик грузили наше зерно, а ми у вікно виглядали, навіть, боялися. Мама обняла мене, сестру, плаче, а сусідка тільки схлипувала. Коли на подвір'ї все стихло, ми відразу вийшли,  довго сиділи біля комори. Мама віничком змела залишки зерна. Ціле відро вийшло. Вона пекла нам балабушечки. Вже пізніше вона розповіла, що вона в них добавляла все, що бачила: і листочки, і калачики, і зернятка з квітів. Важко  взимку було. По декілька днів нічого не їли. Мама варила похльобку. Вона мені чимось воняла, та ми з сестрою сьорбали через силу, але голод не відпускав.  Господи! Нехай ніхто не відчує на собі цього страшного  лиха.

Шульга Михайло Харлампійович

Я, Михайло Харлампійович. Народився у 1924 році, тому голод 1932-1933рр.добре пам’ятаю В пам’яті збереглися окремі епізоди, які могли вразити семирічну дитину. Завжди хотілося їсти. Щоб не робив, чим би не займався, чим би не грався. По сьогоднішній день до хліба відношуся, як до святого. Відрізаю від хлібини такий кусок, який зможу зїсти. Ще пам’ятаю, як мама в хаті тихенько десь діставала картоплю і варену давала мені, слідкуючи, щоб я, не дай Боже, не вибіг з нею на вулицю. Вона весь час наказувала, щоб я ні про що не розповідав нікому. Коли смеркало, то навулиці вже нікого не було, батьки заганяли своїх дітей до хати. Це тепер я розумію чому. Голодно було і в 1947році. Але тоді я був дорослим. Пройшовши пекло війни, я бачив голодні очі стареньких і малих. Був  неврожай. Пережити довелося багато, навіть дивуюсь, як я дожив до глибокої старості.

Бабич Віра Антонівна

 Мене звуть Віра Антонівна. Я місцевий житель, народилася у 1927 році. Багато чого бачила за своє життя. Але є такі моменти, які чорними літерами закарбувалися назавжди у серці. Слізьми наливаються очі, коли я чую слово голодомор. Я радію за те, що мої внуки не відчули на собі це лихо. Але постійно розповідаю їм про голод 1932-1933рр.Довгий час всі боялися говорити про це. Та серце болить, коли згадуєш скільки було зерна, всі раділи.  Горе не забарилося… Прийшли люди у формі, їх було шестеро. Боже! Вони все забрали! Мама не встигла нічого заховати. Всі боялися та плакали. Ніхто не чинив опору, тому що  в них була зброя. Влітку було набагато легше, їли кору дерев, різне насіння. Який же це жах відчувати постійний голод. Взимку було найважче. Але у нас була корова. Вона нас і врятувала. Інколи приходили сусіди, мама і їм наливала кухоль молока. Нехай всі люди знають правду.

На вшанування пам’яті жертв голодомору на території Саврівської сільської ради було встановлено пам’ятний хрест. (слайд 8)

Здається тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І, виявляється, такі сліпі були. Ці сліпі свідомо дезорієнтували,з відома радянського керівництва, світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. Дипломатичні служби західних держав загалом володіли інформацією про ситуацію в Україні в 1932-1933рр. проте страхітливі його масштаби замовчувалися. Крім того, багатьом на Заході складно було повірити, що тоді, як Радянський Союз експортує зерно і відмовляється від продовольчої допомоги, в Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно підготовлені сталінським керівництвом подорожі по СРСР, Бернард Шоу та прем’єр Франції Єдуард Ерріо поверталися, захоплено розповідаючи про радянські досягнення і ситих селян. А кореспондент «Нью-Йорк Таймс» Доронті, який у своїх статтях заперечував існування голоду в Україні, навіть був нагороджений Пулітцерівською премією – за глибину і об’єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність його репортажів СРСР. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік. (слайд 9,10)

Через понад півстоліття комісія Конгресу США у своїх висновках зазначить, що американський уряд мав достатню і своєчасну інформацію про голод в Україні, але не зробив будь-яких кроків, щоб поліпшити ситуацію. У 1988р. Конгрес США офіційно визнав голодомор 1932-1933років актом геноциду проти українського народу, а в 2006 році президент США Джордж Буш видав закон про виділення земельної ділянки для будівництва пам’ятника жертвам голодомору в Україні в 1932-1933роках.

Та що ж Ви, мамо, десь пішли самі,

Чи, може, ми Вам чимось не вгодили…?

І пахне в хаті воском і кадилом,

 І тато з братом сиві і сумні…

Нема! Нема… Пішли і не вернути…

Чи, може, там хліби є і молоко

За пазухою в Бозі? Там, високо,

Вам добре… Я так хочу теж заснути…

Немає мами… і немає болю!

Немає сили навіть закричати…

Стоїть голодомор посеред хати

Із присмаком гнилої бараболі…

Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн. чоловік,є й інші дані – 8-9 млн. чоловік. За  підрахунками Роберта Конквеста, у 1926 році в СРСР проживало 31, 2 млн. українців, а за переписом 1939 року – лише 28 млн.

 Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами,гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоїв врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощенних катів, уже мертвих, а особливо – ще живих.

Указом Президента В.А. Ющенка було запроваджено День памяті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада.

Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі. Запалимо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями.

По убієнним

Свічечка горить.

Тріпоче вогник

Смутком спогадання.

Лиш він спроможний

Пам'ять відновить

Сльозиною

Далекого мовчання…

Горить вона

З тривожної доби…

По убієнним

Пам’яттю нам стала.

Якої ж нам

Потрібно ще мольби,

Щоб свічечка

Ніколи не згорала?..

Вона, як Прометей,

Вже скільки літ!..

В любові всенародній –

Не згорає.

Схиляється до неї

Цілий світ.

Господь на неї

З неба споглядає…

Учні запалюють свічки. (слайд 11)Звучить метроном – хвилина мовчання.

Ми майбутнє України будемо завжди пам’ятати ці жахливі сторінки історії. Ми мусимо пам’ятати, якою ціною оплачені дні нашого буття. І кому, як не нам, сучасній молоді, яка живе у вільній і незалежній державі, зробити все можливе, щоб такої страшної трагедії більше не було.

Згубився цвинтар в бур’яні

Хрести схилились. А цівками.

Печальні пальці крижані,

Та десь у генній глибині

Про мор живе народна пам'ять.

Звучить музика «Боже, великий, єдиний».

Презентація до виховної години "Голодомор. Ціна життя":

https://drive.google.com/open?id=0B5UCi9fns-8lZEZXVmpReHFsekE